Четвер, 13.08.2020, 11:24
Вітаю Вас Гість | RSS
Великообухівська ЗОШ І-ІІІ ступенів 
Миргородської районної ради Полтавської області
Меню сайту
Ми у Facebook
НУШ
Важливо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія села

ІСТОРІЯ СЕЛА ВЕЛИКА ОБУХІВКА

 

   Село Велика Обухівка розташоване на правому березі річки Псла, за 45 км. на північний схід від районного центру.

   Заснування села припадає на початок першої половини XVII століття. Тут поселялись козаки та міщани, що прибували з-за Дніпра (Обухів, Канів), де особливо лютувала польська шляхта.

   Велика Обухівка належала до так званої «селітрової держави» польського короля з центром у м. Миргороді. Про це свідчать також рештки слідів селітрових заводів на території цього села, які залишились досі.

   За актом «Тарифу подимної податі» Київського воєводства (1631 р.) село спочатку мало назву Бухалівка і сплачувало польському комірникові Б. Обалковському подимний податок у сумі 9 злотих. На карті відомого французького інженера Гійома Боплана село значилось під назвою Хобітовка. Наприкінці 50-х рр. XVII століття воно іменується Обуховим. То був час масового переселення правобережного козацтва на Лівобережжя Дніпра в зв’язку з утисками, що їх чинили польські магнати. Цілком можливо, що третя назва села походить від села Обухова на Київщині, мешканці якого переселялись сюди.

   Під час боротьби гетьмана Івана Виговського з полтавським полковником Мартином Пушкарем у 1658 році село перебувало у сфері воєнних дій і після загибелі Пушкаря було віддане Виговським «татарам на ясир і пограбування».

   У 1709 році під час шведської навали, за наказом Петра І, князь Долгорукий з чотирма полками, що йшли від Сорочинець по Пслу аж до Савинців і Обухівки, перегородив шлях загарбникам, які відступали на захід після розгрому під Полтавою. В районі Обухівки були сутички між російським і шведським військом.

   По «Генеральному следствию о маетностях Миргородського полка 1729—30 гг.» Обухівка, що мала 116 дворів, серед вільних сіл належала до Сорочинської сотні.

   У 1743 році на володіння Обухівкою та іншими землями на Україні одержав царську грамоту миргородський полковник, а потім бригадир В.П. Капніст. Цими землями його нагородила цариця Єлизавета Петрівна. 3 того часу село стало постійним місцем проживання сім’ї Капністів.

   23 лютого 1758 року в Обухівці народився талановитим поет, драматург та громадський діяч В.В. Капніст, автор антикріпосницького твору «Оди на рабство», відомої сатиричної комедії «Ябеда». Дитячі роки поет провів в Обухівці, в оточенні селян і козаків із слобідських полків, які раніш були у війську під командуванням його батька.

   Під час служби поета в Петербурзі і в Києві його сім’я жила в Обухівці. Маєтком управляла його мати С.А. Дуніна-Борковська. В 1783 року Василь Капніст подав у відставку з військової служби, залишив столицю і виїхав на Полтавщину.

   1823 року В. В. Капніст помер, його поховано на родинному кладовищі в Обухівці. Після смерті батька Обухівка перейшла до Олексія Васильовича Капніста, який у 1836 році заснував і утримував у своєму селі школу для селянських дітей, що була одною з перших сільських шкіл на Полтавщині.

   Тим часом економічне становище селянства щодалі дужче погіршувалось. Не врятувала його і горезвісна реформа 1861 року. Напередодні цієї реформи у Великій Обухівці було вже 200 дворів і 1172 жителі. Поміщикові належало 1400 десятин землі, млини на р.Пслі, горілчаний і овечий заводи, а також 70 дворів, в яких проживало 195 ревізьких душ і 4 дворових. Двоє селян не мали своєї садиби — один жив у панському дворі, другий — у шинку. У селян було всього 768 десятин 81 кв. сажень землі.

   Внаслідок реформи 1861 року поміщик відрізав у селян 240 десятин 81 кв. сажень землі. За решту 528 десятин селяни повинні були щорічно виплачувати поміщикові 1393 крб. 17 коп. оброчних платежів. Крім того, в уставній грамоті записано: «Рибні ловлі у водах річки Псла, його затоках, озерах, протоках…, що прилягають до земель вотчинника Капніста, залишаються в безпосередньому розпорядженні вотчинника і з збереженням при цьому за ним на основі закону берегового права. Не погоджуючись з умовами уставної грамоти, селяни відмовились її підписати.

   На викуп селяни перейшли 1864 року. За 528 десятин вони повинні були щорічно на протязі 49 років платити державі 1114 крб. 55 коп. викупних платежів. Крім того, вони повинні були заплатити поміщикові 4643 крб. 95 коп. Землю селяни одержали через смужно.

   Після реформи 1861 року посилюється процес класової диференціації селянства. Згідно даних господарської статистики Полтавської губернії за 1884 рік у Великій Обухівці було 165 козацьких господарств і 96 господарств селян-власників, населення — 1358 чол. Орної землі селяни мали 1160 десятин, причому 38 господарств — мали лише садибу, 8 господарств — до 1 десятини землі, 59 господарств — від 1 до 3 десятин. Серед селян навіть прислів’я були поширені: «скільки хати, стільки й поля», «як вийдеш з хати, то за порогом ноги на чужому».

   1881 року селянам Великої і Малої Обухівок вдалося взяти в оренду в пана 685 десятин орної землі, 105 десятин луків і 80 десятин болотяних озер по 6 крб. 50 коп. Це була одна з небагатьох у Миргородському повіті громадських оренд. Та брали в ній участь лише куркулі, заможні селяни, що мали робочу худобу. Селяни безкінних, безземельних і малоземельних господарств, а їх у Великій Обухівці було понад сто, змушені були йти на заробітки та в найми.

   За матеріалами подвірного перепису 1900 року 289 селянських господарств Великої Обухівки і хутора Кошового володіли 1579 десятинами землі, тоді як поміщик і чотири великих куркулі мали 1475 десятин. 106 господарств селян-власників, які одержали від поміщика за реформою 509 десятин землі, змушені були виплачувати викупних платежів 672 крб. У рік, крім того, інших податків і різних зборів — близько 685 карбованців.

   Кількість безземельних і малоземельних господарств, а також господарств, які не мали робочої худоби, не зменшувалась, а зростала. На далекі заробітки, зокрема до Таврії, кожного року йшли чоловіки і жінки з 55 бідняцьких господарств села.

   За 50 років після земельної реформи село зросло на 67 дворів, населення збільшилось на 318 чоловік. Процес класового розшарування селянства щодалі зростав і загострювався. Він призвів до того, що в 1910 році 65 господарств зовсім не мали орної землі, 60 мали від 1 до 3 десятин, 62 — від 3 до 6 десятин. В той же час 9 господарств володіли від 15 до 25 десятин землі і 9 куркульських мали від 25 до 50 та більше десятин.

   Земля оброблялася примітивними знаряддями праці. На все село було 96 плугів, з яких 2 — дерев’яні; 3 сівалки і 3 кінні молотарки. Возів з залізними осями — лише 20, з дерев’яними осями — 314. 52 господарства були без худоби, 20 господарств мали лише овець та свиней. В багатьох господарствах як робочу худобу використовували корів.

   З 82 господарств селяни відходили на заробітки. Невелика частина селян, переважно безземельних, займалась ремісництвом. В селі було 11 теслярів, 5 кравців, 5 чоботарів, 2 ковалі, 5 ткачів, 1 чимбар.

   Наживався на експлуатації селян і німецький колоніст Грунфельд, який 1914 року взяв в оренду на 10 років панські водяні млини на річці Пслі.

  В селі ширились пошесті, епідемічні захворювання, не було жодного лікаря чи фельдшера. Найближча лікарня була у с. Великих Сорочинцях.

   Не набагато ліпше, була справа і з освітою. Створена 1836 року парафіальна школа 1879 року перетворена в початкову земську. Та вчилось у ній дуже мало дітей. У 1884 році в селі було письменних: чоловіків 32, жінок — жодної. На 1 січня 1906 року в школі було 70 учнів, а закінчило її лише 4 учні. Решта вибула через матеріальні нестатки — відсутність одягу і взуття в одних, необхідність іти «на роботу» в інших. Багатьом відмовляли в прийомі до школи через «тісноту приміщення». Так, наприклад, у 1913 році з цих останніх причин відмовлено у прийомі 13 учням. Так було до самої революції.

   Ще 1898 року при земській початковій школі створено першу в селі загальну бібліотеку, в 1913 році вона мала 258 книг. Та видачі книжок у ній майже не було «за відсутністю» книг, які відповідали б назрілій потребі учнів».

   Безземелля і малоземелля, постійний визиск в економіях і на підприємствах викликали гнів і ненависть селянської бідноти до своїх гнобителів. Після повалення в лютому 1917 року царизму великообухівські селяни почали захоплювати поміщицьку землю.

   Віковічну мрію селян про землю і волю здійснила Велика Жовтнева соціалістична революція. На початку лютого 1918 року у Великій Обухівці встановлена Радянську владу, створено сільський ревком. Пізніше створено комітет бідноти. Здійснювались перші заходи по розподілу між селянами панської землі і реманенту.

   Влітку 1918 року в село прийшли австро-німецькі війська, а згодом і гайдамаки, в обозі яких прибув і останній обухівський поміщик. Все, що було взято біднотою в панській економії, належало повернути, або сплатити грішми. Хто ж рубав панський ліс, мав повернути дерево до панського двору. Над селянськими синами засвистіли нагайки й різки.

   Та біднота чинила опір окупантам і гайдамакам. Чимало великообухівських селян вступило до партизанського загону під командуванням бідняка Андрія П’явки, що формувався в селі Попівці. З Великої і Малої Обухівок та з села Сакалівки до того загону вступило 96 селян.

   Влітку 1919 року Велику Обухівку захопили денікінці.

   Не було спокійно в селі і після закінчення громадянської війни. На території Савинцівської волості, до якої належало це село до 1921 року орудувала куркульська банда Хрестового. Бандити чинили масові підпали, грабували селян, вбивали активістів, знущалися з їх родин.

   Весною 1921 року бандити зарубали шаблями голову комнезаму М. Б. Фургаса. Для боротьби з бандитизмом було створено загін самооборони, у якому взяли участь понад 50 чол.

   Після ліквідації бандитизму на початку 1922 року в селі обрано сільську Раду, головою Ради — Г.С. Середу.

   В березні 1923 року за новим адміністративним поділом В.Обухівка ввійшла до Великосорочинського (згодом перейменованого на Нероновицький) району Лубенського округу.

   На початку 1925 року почало свою діяльність сільське товариство споживчої кооперації.

   Широким фронтом розгорталась культурно-масова робота, ліквідація неписьменності. Вже в 1923-1924 навчальному році сільський лікнеп відвідувало 40 неписьменних членів КНС та інших селян. Активну роботу провадили місцева хата-читальня, бібліотека.

   Навесні 1928 року організувався перший ТСОЗ «Червоний посьолок». У ТСОЗ вступило 9 бідняцьких господарств. Восени того ж року кількість господарств у ТСОЗі зросла до 20, і він перетворився на сільськогосподарську артіль «Промінь». Було усуспільнено всю робочу худобу і реманент, держава допомогла купити двигун, молотарку, сівалку. Весною наступного року колгосп засіяв перший клин колективної землі — 86 гектарів.

   01 листопада 1929 року у Великій Обухівці відбулось виїзне засідання пленуму Нероновицького райвиконкому, в якому взяли участь голови усіх сільрад, а також 67 селян, серед яких 13 жінок. Було заслухано доповіді про Всеукраїнський з’їзд Рад та про колективізацію сільського господарства району.

   Весною 1930 року у Великій Обухівці організувалась друга сільськогосподарська артіль — «Незаможник».

   У 1932 році обидві великообухівські артілі об’єдналися в одну — «Незаможник». Суспільна колективізація сільського господарства в селі була завершена.

   Протягом 2-ї половини 30-х рр., й особливо в 1938—1940 рр. в колгоспі зростали врожаї зернових культур і цукрових буряків, розвивалось тваринництво, зміцнювалась економіка.

   У 1938 році село повністю електрифіковано і радіофіковано, працювали поштове відділення і ощадкаса. В селі діяли медпункт і пологовий будинок. Ще у 1931 році тут відкрито семирічку, а в 1939 у новозбудованому двоповерховому приміщенні — середню школу.

   Так життя ставало заможнішим, культурнішим, щасливішим. Та 22 червня 1941 року на радянську землю напали фашистські загарбники. Тяжких випробувань зазнали і трудящі Великої Обухівки.

   В перші дні війни організовано народне ополчення для охорони села і колгоспу, в ньому взяло участь 30 чол. Колгоспники не зважаючи на неймовірні труднощі, відправили колгоспну худобу на схід, за Волгу.

   Під час окупації німецько-фашистськими загарбниками, у Великій Обухівці та в Сакалівці деякий час базувався партизанський загін «Перемога».

   Село було партизанським. Аж до 20 листопада 1941 року тут була Радянська влада. Німецькі фашисти, боючись зустрічі з партизанами, минали цю місцевість. Населення активно допомагало партизанам продуктами харчування, одягом та іншим.

   12 листопада до с. Великої Обухівки підійшов німецький каральний загін, але партизани зустріли його кулеметним вогнем, завдавши ворогові відчутних втрат. Фашисти в паніці відступили в напрямі до с. Савинців. Через кілька годин ворог дістав підкріплення і знову наступав. Сили були нерівні, партизани відійшли. Разом з ними пішла до лісу і значна частина колгоспників.

   Фашисти влаштували над мирним населенням звірячу розправу. Оточивши село з усіх боків, вони палили будівлі, розстрілювали людей з автоматів, не даючи пощади ні жінкам, ні дітям. 28 чол. розстріляно в яру біля річки Обухівки. Того дня гітлерівські кати розстріляли і спалили живими 269 чол., 100 чол. було тяжко поранено. В числі вбитих 161 жінка, 108 дітей віком до 15 років. Згоріли всі колгоспні будівлі, 125 родин залишилося без жител.

   Жорстока розправа над жителями цього героїчного села — один з найтяжчих злочинів німецько-фашистських загарбників на Полтавщині. Кладовище з братськими могилами страчених зареєстровано як пам’ятник Великої Вітчизняної війни.

   20 листопада 1941 року до села знову прибув каральний загін фашистів. Силою зброї зібрали жителів села на центральній площі й оточили її кулеметами. Так відбулося призначення сільського старости та голови громадського двору. Старостою призначено Ф. М. Гниду, який після виїзду німців з села зв’язався з партизанами і почав активно допомагати їм. Згодом фашисти його розстріляли.

   18 вересня 1943 року війська доблесної Радянської Армії визволили село від гітлерівських варварів. У тому бою смертю героїв полягло 15 радянських воїнів.

   Страшну картину руїн побачили в селі наші герої. Сотні вбитих, закатованих радянських людей, скалічених окупантами. 208 чол. силоміць вивезено на роботи до фашистської Німеччини. Було спалено 176 хат, 218 господарських будівель, вивезено майже всю велику рогату та іншу худобу, тисячі центнерів хліба й інших продуктів, велику кількість майна. За підрахунками державної комісії, матеріальна шкода, заподіяна ворогом селу, становила понад 34 млн. карбованців.

   Після визволення більшість чоловіків, що були у селі, пішла на фронт, основний тягар по відбудові колгоспу лягав на плечі жінок і стариків. Учні віком понад 12 років також допомагали батькам. На багатьох польових роботах використовувались як тяглова сила корови. Влітку 1944 року на полі працювало 82 корови колгоспників.

   Двісті двадцять п’ять воїнів і партизанів з сіл Великообухівської сільради загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.

   В центрі села споруджено пам’ятник тим, хто віддав життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини. їхні імена занесені до Книги вічної слави, яка зберігається в сільській Раді.

   Завершувалась відбудова села, колгоспу. Уже в 1946 році стала до ладу відбудована Великообухівська електростанція на р. Пслі. Споруджувались нові житлові будинки, господарські приміщення, тваринницькі ферми. Побудовано новий клуб на 300 місць з радіовузлом та стаціонарною кіноустановкою.

   З метою кращої організації праці колгоспи села Великої Обухівки та сіл Панасівки та Сакалівки у 1959 році об’єдналися у велике багатогалузеве господарство — колгосп ім. XXI з’їзду КПРС.

   На 1 січня 1966 року він об’єднував 556 дворів, 1201 члена колгоспу. Всього земельних угідь в артілі 4176 га, в т. ч. без присадибних ділянок — 3350 га, з них ріллі — 2565 га, сіножатей — 558 га, пасовиськ — 175 га. Присадибної землі особистого користування — 184 гектари.

   Протягом 1961—1965 рр. ще більше зміцніла матеріально-технічна база артілі, зросла продуктивність праці, підвищились реальні прибутки колгоспників.

   Значні досягнення має колгосп у розвиткові громадського тваринництва. Кількість великої рогатої худоби на 1 січня 1966 року становила 1779 голів, з них — 530 корів. У 1965 році на 100 га сільськогосподарських угідь надоєно молока 313 цнт, вироблено м’яса в живій вазі 56,8 цнт, в т. ч. свинини 35,6 центнера.

   На колгоспних ланах працюють 19 тракторів, 14 різних комбайнів. Колгосп має 10 вантажних і 1 легкову автомашину.

   В 1965 році село підключено до державної електромережі, і тому артіль має можливість використовувати 40 своїх електромоторів. Переважну більшість трудомістких процесів тут механізовано.

   Село і колгосп будується. Серед новобудов — механічна майстерня, зерносховище на 3 тис. тонн зерна, кілька тваринницьких приміщень.

   Протягом 60-х рр. у Великій Обухівці побудовано понад 250 нових житлових будинків, критих черепицею, шифером, залізом, з дерев’яною підлогою. У кожній хаті електричне освітлення, нові красиві меблі.

   Під проводом партійної організації трудівники села борються за виконання рішень партії по дальшому піднесенню сільськогосподарського виробництва. У праці, у соціалістичному змаганні за темпи і якість колгоспного виробництва зростають нові передові люди.

   Інтенсивно розвивається і товарооборот споживчого товариства, що має тут 5 магазинів, ларьок і буфет.

   У 1967 році населення села обслуговували 3 медичні пункти, пологовий будинок, дитячі ясла на 120 місць.

   Високо зріс у післявоєнний період освітній і культурний рівень трудівників села. В середній школі в 1966 році навчалось 320 учнів, працювало 22 вчителі, з яких 16 мають вищу освіту. Фізичний, хімічний і біологічний кабінет мають все необхідне для проведення лабораторних робіт і навчальних дослідів. Кабінети електрифіковані і радіофіковані, є своя кіноустановка. Для проведення спортивно-масової і фізкультурної роботи школа має добре обладнане спортивне містечко з футбольним полем, волейбольним і баскетбольним майданчиками.

   За післявоєнні роки близько 100 чол. випускників середньої школи здобули вищу та середню спеціальну освіту. Серед них 38 учителів і 20 спеціалістів сільського господарства. Фахівців з вищою та середньою освітою працює в селі понад 60 чоловік. В колгоспі працює 55 механізаторів (трактористів і шоферів) сільського господарства.

   При Будинкові культури працюють хоровий, музичний, хореографічний та драматичний гуртки, в яких бере участь близько 60 чол. В репертуарі художньої самодіяльності — твори українських та російських класиків, радянських письменників і композиторів.

   Щороку збагачується новинками наукової, політичної і художньої літератури сільська бібліотека, яка у 1966 році вже мала 7 тис. книг і обслуговувала понад 600 читачів. Три бібліотеки-пересувки обслуговують читачів на тваринницьких фермах, у тракторних бригадах, в полі.

   Шириться в селі передплата і на періодичні видання. У 1966 році передплачувалось понад 1 тис. примірників газет і 250 примірників журналів.

   Молодь села захоплюється спортом. Футбольна і волейбольна команди успішно виступають у спортивних змаганнях з командами сусідніх сіл, на районних змаганнях.

   З особливою увагою і шанобливістю ставляться мешканці села до пам’яті свого земляка, письменника і просвітителя Василя Васильовича Капніста. У 1958 році в селі урочисто відзначалось 200-річчя від дня його народження. На честь цієї дати в селі відкрито меморіальну дошку з написом: «Тут, у селі Обухівці, жив і працював класик російської літератури Капніст Василь Васильович. Народився 1758 р., помер 1823 р.»

   У селі створено музей на громадських засадах, що є ніби живою історією села. У музеї зберігаються матеріали про тяжке становище селянства до Великої Жовтневої соціалістичної революції, експонуються старі знаряддя праці та речі дореволюційного побуту. Один з відділів музею присвячено життю й літературній діяльності В. В. Капніста. Цікавий матеріал зібрано і про діяльність декабристів, про їх перебування в Обухівці.

   Наполегливою, невтомною працею трудівники Великої Обухівки вносять і свій гідний вклад у будівництво нового життя.

Наша адреса
вул. Шкільна, 14а,
с. Велика Обухівка,
Миргородський район,
Полтавська область,
37640
Тел.(05355)3-12-44
E-mail:
shkola_v.obuhivka@ukr.net
Вхід на сайт
Пошук
Годинник
Календар
«  Серпень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Погода
Календар подій
Святковий календар.
Корисні посилання

Copyright MyCorp © 2020